Cвято "Через віки з любов'ю..."

              Звучить мелодія І.Крутого «Когда я закрываю глаза»

    На її фоні юнак і дівчина виконують танець

              Когда вода всемирного потопа

              Вернулась вновь в границы берегов,

              Из пены уходящего потока

              На сушу тихо выбралась Любовь.

              И растворилась в воздухе до срока,

              А сроку было - сорок сороков…

                             Звучить мелодія

                           Виходять ангелочки

Ангелочок – дівчинка:

                Є легенда, ніби при творінні

                Серце у людей було єдиним,

                Але Бог за злочини невинні

                Розділив його на половини.

Ангелочок – хлопчик:

                І тепер одна одну шукають

                Половини в почуттях кипучих.

                Не знаходять – плачуть, проклинають,

                А як знайдуть – сходяться жагуче.

          Виходять ведучі назустріч один одному

Він 1: Благословенні будьте, день і рік,

          І мить, і місяць, і місця урочі,

          Де спостеріг я ті сяйливі очі,

          Що зав’язали світ мені навік!

Вона 2:  Благословен вогонь, що серце пік,

              Солодкий біль спечаленої ночі

              І лук Амура, що в безоболоччі

              Пускав у мене стріл ясний потік!

Вітаємо всіх , хто завітав на свято у нашій Світлиці Любові.

1: Про кохання написано так багато.

2: Про кохання написано так мало.

1: Багато, тому що перед нами тисячі рядків поезій, мелодій, народжених хвилюваннями й роздумами.

2: Мало, тому що це почуття  невичерпне, як саме життя.

1: Ось чому цю книгу ми продовжуємо писати й сьогодні.

2: І буде вона дописуватись завжди, «поки під небом всесвіту житиме хоч один «піїт».

1: Тож торкнімося своїми серцями цього дива, що змінює світ і нас у ньому робить кращими , благороднішими.

2: Давайте спробуємо услід за митцями різних часів розгадати загадку незнищенності любові.

1: Інно, любов – одне з найпрекрасніших почуттів.

2: Так, Ігоре, любов вічна. Скільки існує людство, стільки існує й любов.

1: Колись давним – давно високо на світлому Олімпі боги святкували весілля Пелея й Фетіди. Запрошені на весілля були всі боги , крім Іріди, богині розбрату.

2: Тут були і дружина Зевса богиня Гера, і богиня – войовниця Афіна Паллада, і богиня кохання Афродіта.

1: Веселилися боги і тільки Іріда була розлючена. Щоб помститися богам, вона кинула на стіл яблуко.

2: Помітили богині те яблуко.

                     Інсценізація «На Олімпі»

Гера: Дивіться – яблуко!

Афіна: Воно з написом!

Афродіта: Найпрекраснішій!

Гера: Це яблуко для мене. Адже я – цариця Олімпу і всієї Землі. Я – прекрасна і велика Гера. Я маю владу над усіма!

Афіна: Ні, це я найвродливіша. Нікому не личить так войовниче вбрання, як мені, Афіні Палладі. Отож, я найпрекрасніша.

Афродіта: Та ні , ви забули, що коли я, богиня кохання йду лісом, то всі птахи злітаються, а звірі лащаться до мене. Я наділена променистою красою.

1: Жодна з них не хотіла поступатися яблуком іншій. І тоді вони вирішили звернутися за допомогою до Паріса.

Гера: Візьми яблуко, Парісе, і віддай тій з нас, яка найвродливіша. Але знай, якщо ти віддаси яблуко мені, то обіцяю зробити тебе правителем і віддати тобі у владу всю Азію.

Афіна: Парісе, якщо ти вибереш мене, Афіну, то я зроблю тебе найславетнішим воїном, ти будеш перемагати у всіх битвах і твоє ім’я залишиться у віках.

Афродіта: А я , Парісе, богиня кохання Афродіта, обіцяю запалити у твоєму серці вогонь кохання і віддати тобі за дружину найвродливішу із смертних жінок Єлену.

Паріс: Афродіто, для тебе це яблуко. Для чого мені потрібна слава і влада без кохання? Любов – володарка світу.

         Хочу любовь провозгласить страною,

         Чтоб все там жили в мире и тепле,

         Чтоб начинался гимн ее строкою:

         «Любовь всего превыше на земле».

2: Це були слова про красу і силу любові, про її могутність, про причетність любові до всіх прекрасних людських поривів і помислів.

1: Кохання – джерело натхнення багатьох поколінь.

2: В.Шекспір писав : «О, кохання, кохання! Ти – дух! Ти – диявол! Ти – занепалий ангел! Але ж був тобою переможений Самсон, не зважаючи на силу своїх мускулів! Соломон теж не уникнув тебе при всій своїй мудрості».

1: Відомо, що кохання великого царя Соломона і простої дівчини Суламіф тривало лише 7 днів. 7 днів, які зробили Соломона щасливими.

    Інсценізація «Соломон і Суламіф» Звучить арабська мелодія

2: І була сьома ніч великої любові Соломона. Дивлячись у вікно на небо, де ніч вже перемагала жевріючий вечір, Суламіф зупинила свій погляд на яскравій голубій зірці.

Суламіф: Як називається та зірка, мій коханий?

Соломон: Це зірка Сопдіт. Це священна зірка. Асірійські маги твердять, що душі всіх людей живуть на ній після смерті тіла.

Суламіф: Ти віриш цьому, цар?.. Можливо, ми побачимося з тобою після того, як помремо? Скажи мені що-небудь.

Соломон: Ми з тобою зустрінемося, Суламіф, і ми не впізнаємо один одного, але із сумом і захопленням будуть намагатися об’єднатися наші серця, тому що ми вже зустрічалися з тобою, але не пам’ятаємо цього.

Суламіф: Скажи мені, мій цар, скажи Соломоне: ось якщо завтра я помру, чи будеш згадувати ти свою смагляву дівчину з виноградника, свою Суламіф?

Соломон: Не говори так ніколи. Не говори так, о Суламіф! Ти обрана Богом, ти справжня, ти цариця душі моєї... Смерть не торкнеться тебе... Не бійся, Суламіф! Така ж сильна як і смерть, любов... Віджени сумні думки...

Суламіф: Коли я слухаю тебе, серце моє росте від радості! Але я хочу тебе попрохати про щось...

Соломон: О, Суламіф! Все що хочеш! Проси у мене моє життя – я із задоволенням віддам його тобі. Я буду тільки жалкувати, що такою малою ціною заплатив за твоє кохання.

Суламіф: Прошу тебе, коли настане ранок, підемо разом на виноградник. Туди, де зелень, і кіпариси, і кедри, де ти взяв руками мою душу...прошу тебе... Почекай...Сюди йдуть...Я чую кроки...

2: Одним кроком Суламіф кинулась назустріч темній фігурі чоловіка. І в ту ж мить, вражена ударом меча, впала на підлогу.

1: Цар стояв біля коханої, не помічаючи, що його коліна купаються в її крові.

Суламіф: Дякую, тобі, мій царю, за твою любов. Ніколи не було й не буде жінки, щасливішої за мене. Згадуй інколи твою рабу, твою Суламіф.

Соломон: До тих пір, доки люди будуть кохать один одного, клянусь тобі, Суламіф, ім’я твоє в усіх віках буде вимовлятися з пошаною. Будуть царства і будуть царі, та від них не залишиться і сліду, як від вітру, що промчить над пустелею. Наше ж кохання не пройде і не забудеться, тому що сильна, як смерть, любов.

2: Так, любов сильніша за смерть.

1: Страшно втрачати коханих, бо життя без любові схоже на всохле дерево, що росте на кам’янистому грунті.

2: Кохання може прийти раптово і несподівано.

1:І тоді не помічаєш плину часу, відчуваєш безмежну радість.

2: А душа лине у світ Ромео І Джульєтти.

           Інсценізація «Ромео і Джульєтта». Мелодія

Джульєтта: Ромео! О, навіщо ти – Ромео?

                    Зміни своє ім’я, зречися батька.

                    Як ні, то присягни мені в коханні,

                    І більше я не буду Капулетті...

                   Та що ім’я? Назви хоч як троянду,

                   Не зміниться в ній аромат солодкий!..

                   О, скинь же, скинь своє ім’я, Ромео!

                   Воно ж не є тобою, і взамін

                   Візьми мене усю!..

 Ромео:      Ловлю на слові!

                   Назви мене коханим – і умить

                   Я вдруге охрещусь і більш ніколи

                   Не буду зватися Ромео...

                   Яким ім’ям назвать себе – не знаю.

                   Своє ім’я ненавиджу я сам!

Джульєтта: Мій слух не похопив ще й сотні слів

                    Із уст твоїх, а голос я впізнала:

                    Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?..

                    Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?

                    Як міг ти перелізти через мур?

Ромео:        Кохання принесло мене на крилах.

                    І не могли завадить мури;

                    Кохання може все і все здолає,-

                    Твоя рідня мені не перешкода.

Джульєтта: Моє лице ховає маска ночі,

                    Але на нім пала дівочий стид,

                    Що ти в цю ніч мої слова підслухав.

                    Хотіла б я пристойність зберегти,

                   Від слів своїх відмовитись хотіла б,

                   Хотіла б я... та годі прикидатись!

                   Мене ти любиш? Знаю, скажеш: «Так».

                   Тобі я вірю, з мене досить слова.

Ромео:        Клянусь цим місяцем благословенним,

                   Що сріблом облива верхи дерев...

Джульєтта: О, не клянися місяцем зрадливим,

                    Який так часто змінює свій вигляд,

                    Щоб не змінилася твоя любов.

Ромео:        То чим я поклянусь?

Джульєтта: Не треба зовсім.

                    Або , як хочеш, поклянись собою –

                    Душі моєї чарівним кумиром, -

                    І я повірю...

Ромео:        Серця почуттям...

Джульєтта: Добраніч, любий! Теплий подих літа

                    Нехай цю бруньку ніжного кохання

                    Оберне в пишну квітку запашну,

                    Коли з тобою зійдемося ще раз.

                    Добраніч! Хай у тебе переллється

                    Той мир, що вщерть моє сповняє серце!

Ромео:        Прощай! Прощай! Тяжкий час розставання...

                   О, скільки в нім солодкого страждання...

2: Навіть страшна ворожнеча батьків не змогла стати перешкодою для почуттів Ромео і Джульєтти.

1: А я заздрю Ромео і Джульєтті, навіть при тому, що вони загинули , але знали , що в очах один одного відображається їхнє полум’я кохання.

            

             Звучить мелодія  «Нежность»               

                      Твои глаза – как два тумана,

                      Полуулыбка, полуплач,

                      Твои глаза – как два обмана,

                      Покрытых мглою неудач.

                      Соединенье двух загадок:

                      Полувосторг, полуиспуг,

                      Безумной нежности припадок,

                      Предвосхищенье смертных мук.

                      Когда потемки наступают

                      И приближается гроза,

                      Со дна души моей мерцают

                      Твои прекрасные глаза.

                                     Вальс

2: Любов – небесна фея в сукні з міліарда мерехтливих зірок, і кожна сяє своїм світлом, вони переливаються і посилають у простір ще більшу хвилю ніжності.

                          Інсценізація «Маленький принц»

М.П.: Я, Маленький принц, живу на планеті, що трішечки більша за мене самого. Щодня я вириваю паростки баобабів, щоб вони не розірвали мою планету. А ще у мене є троянда. Єдина в світі. Вона слабенька і простодушна. Думає, що з колючками вона страшна...

Троянда: Ох, я насилу прокинулась! Вибачте, я ще не причесана!

М.П.: Яка ви гарна!

Троянда: Правда? Я народилася разом із сонцем, довго чепурилася, дбайливо добирала барви, приміряла пелюстку за пелюсткою... Бо я страшенна кокетка! Здається, час снідати! Подбайте про мене!  Я не переношу протягів. У вас немає ширми? Увечері накрийте мене ковпаком. У вас тут надто холодно. Незатишна планета... То де ж ширма?

М.П.: Я хотів піти шукати її, але ж ви говорили до мене!

Троянда: Там, звідки я прибула... (навмисно кашляє) А тут я нещаслива!

М.П.: Ніколи не треба слухати квітів. Треба дивитися на них, дихати їхніми пахощами. Моя квітка сповнила пахощами всю мою планету! За її нелукавими хитрощами я мав би вгадати ніжність.

Троянда: Я була нерозумна. Даруй мені. Я люблю тебе. Моя вина, що ти цього не знав. Але це пусте. Ти був такий самий дурненький, як і я. Спробуй знайти свою долю...

М.П.: Я зрозумів: якщо ти любиш квітку, яка єдина в усьому світі і лише на одній з мільйонів і мільйонів зірок, цього досить: милуєшся на зорі і почуваєш себе щасливим. Кажеш собі: «Десь там і моя квітка...» Але коли баранець її зїсть, це всеодно, мовби всі зорі раптом згасли! Ти назавжди береш відповідальність за тих, кого приручив. Я відповідаю за свою троянду.

1: Кохання не має віку. О.Пушкін говорив: «Любви все возрасты покорны».

2: Воно може прийти і в 74 роки, як у Гете, так і в дитинстві , як у Тома Сойєра.

                         Інсценізація «Том Сойєр і Беккі»

Том: Слухайте, Беккі, а ви вже були заручені?

Беккі: Як це?

Том: Ну, заручені, щоб вийти потім заміж?

Беккі: Ні.

Том: А хотіли б?

Беккі: Та, мабуть... Не знаю... А на що це схоже?

Том: На що схоже? Та ні на що не схоже. Просто ви кажете хлопцеві, що ніколи ні за кого іншого не вийдете – ніколи, ніколи, ніколи, - а тоді ви цілуєтеся та й по всьому. Це кожен може.

Беккі: Цілуємося? А навіщо цілуватися?

Том: Ну, це... розумієте... так завжди роблять.

Беккі: Усі?

Том: Ну, так... напевно, що всі, коли вони закохані. Ви не забули, що я вам написав на дошці?

Беккі: Т-так...

Том: Ну що?

Беккі: Не скажу.

Том: Хочете я вам скажу?

Беккі: Т-так, але іншим разом.

Том: Та ні ж бо, зараз.

Беккі: Ні , не зараз, краще завтра.

Том: Ні, краще тепер. Ну, будь ласка, Беккі... Я скажу пошепки, ледь-ледь чутно. (Обнімає, шепче на вушко; потім голосно) Я вас люблю. Ну, а тепер ви скажіть мені тихесенько те саме.

Беккі: Одверніться так, щоб не бачити мене, і тоді я скажу. Тільки не розказуйте нікому. Не розкажете, Том? Нікому на світі, добре?

Том: Ні в якому разі не скажу. Ну, Беккі?

(Відвернувся. Вона нахилилася і шепнула)

Беккі: Я – вас – люблю!

1: Кохання... Солодке, мов мед і гірке, мов полин-трава.

2: Пристрасне й жагуче. Воно часто не гине навіть у серці безнадійно закоханого.

                   

 Інсценізація «Квазімодо і Есмеральда» Звучить мелодія «Белль»

Есмеральда: Навіщо ви врятували мене?

Квазімодо: Їжте.

Есмеральда зводить очі, але здригається від жаху. 

Квазімодо: Я васлякаю? Я дуже потворний? А ви не дивіться на мене. Тільки слухайте. Удень будьте тут. Уночі гуляйте по всьому храму. Але ні вдень, ні вночі не виходьте з Собору – вас можуть убити. А я тоді помру! Ну, а тепер я піду. Погляньте...Я вже сховався – розплющуйте очі.

Есмеральда: Підійдіть. (Підбігає до дзвоняра) Підійдіть –но!

Квазімодо: Ви наказуєте мені повернутися? (Есмеральда ствердно киває.) Річ у тім, що я...глухий.

Есмеральда: Бідолаха!

Квазімодо: Ви вважаєте, що мені тільки цього й бракувало? Справді, я глухий. Та який уже є. Це жахливо, чи не так? А ви, ви...чарівна. Я ніколи не відчував так своєї потворності, як тепер. А ви... ви сонячний промінь, крапля роси, пісня пташки. А я... щось жахливе – і не людина, і не звір.

Есмеральда: А скажіть, чому ви мене врятували?

Квазімодо: Я зрозумів. Ви спитали, чому я врятував вас. Ви забули того нещасного, котрий якось уночі намагався викрасти вас, того бідолаху, якому ви допомогли, коли, він стояв біля ганебного стовба. За ту краплю води, за ту краплину співчуття він може заплатити лише своїм життям. Ви забули його, але він пам’ятає вас!

           Не дивись на обличчя,

           Дівчино, а заглядай у серце.

          Серце прекрасного юнака часто буває потворним,

          Є серця, в яких кохання не живе.

2: Ті, хто справді кохає , до останньої миті свого життя будуть  віддані коханій людині.

1: Вони борються, втративши надію на взаємність, але плекаючи іншу, вищу безкорисливу надію: обдарувати коханого захистом і ніжністю.

2: Найкращими словами, що знайшли місце у найпотаємніших глибинах сердець, передають закохані свої почуття, розповідають про радість і щастя, про тугу і біль.

                                Танець

1: Іноді, щоб довести свої почуття, доводиться проходити випробування, долати перешкоди.

2: Так, як це довелося робити Вакулі, щоб завоювати любов Оксани.

                        Інсценізація «Оксана і Вакула»

Оксана: Чому це люди кажуть, що я гарна? Брешуть люди: і зовсім я не гарна. Хіба мої чорні брови і карі очі вже такі гарні, що краще немає в світі? Ну що гарного в моєму кирпатому носику, в щоках, губах? Хіба гарні мої коси?

Вакула: Чудна дівка! І хвастовства в неї мало! Годину стоїть перед дзеркалом і ніяк не надивиться, не налюбується собою.

Оксана: Парубки, чи пара я вам? Ви подивіться, як велично я ступаю; у мене сорочка вишита червоним шовком. А які стрічки в мене на голові! Все це купив мені батько, щоб на мені одружився кращий хлопець села!

              Чого це ти сюди прийшов? Хочеш, щоб вигнала лопатою? Всі ви майстри під’їжджати до нас. Зразу рознюхаєте, коли батька вдома немає. О, знаю я вас! Що скриня моя готова?

Вакула: Буде готова, моє серденько, після свята буде готова. Ні в одної попівни не буде такої скрині. Не сердься на мене. Дозволь хоч поговорити, хоч подивитися на тебе!

Оксана: Хто ж тобі забороняє? Говори, дивись.

Вакула: Дозволь і мені сісти біля тебе.

Оксана:Сідай.

Вакула: Чарівна, ненаглядна Оксано, дозволь поцілувати тебе?

Оксана: Ще чого? Тобі як мед, так і ложкою! Іди  геть звідси, в тебе руки, як залізо, а сам пахнеш димом. І мене , мабуть, вимазав.

Вакула: Оксано, виходь за мене заміж?

Оксана: Вийду, якщо дістанеш мені такі черевички, як у Одарки.

Вакула: Дістану, мила, дістану.

Оксана: Так будьте ж усі свідками: якщо Вакула принесе мені ті самі черевички, що носить сама цариця, то ось моє слово – відразу вийду за нього заміж.

2: Ну і як, дістав Вакула для коханої черевички?

1: Звісно! По-іншому і бути не може! Кохання всесильне.

2: Кохання вічне почуття...

1: І хоча б якою мовою про нього говорили, всім і повсюди воно буде зрозумілим, тому що торкається найтонших струн людської душ

                 Звучить мелодія

              Сердцам, соединяющимся вновь,

              Я не помеха. Никогда измене

              Любовь не изменить на нелюбовь

              И не заставить преклонить колени.

             Любов – над бурі зведений маяк,

             Що кораблям шле промені надії,

             Це зірка провідна, яку моряк

             Благословляє в навісній стихії.

             Love’s not Time’s fool, though rosy lips and cheeks

             Within his bending  sickle’s compass come;

             Love alters not with his brief hours and weeks,

             But bears it out even to the edge of doom.   

Всі учасники виходять на сцену із запаленими свічками і по черзі промовляють слова. Звуки мелодії

       Трепет сердець.

       Очікування щастя.

       Палкі поцілунки.

       Сплетіння рук.

       Єднання душ.

       Погляд у зоряне небо.

       Відчуття польоту.

       Романтика запалених свічок

       Все це кохання.

       Тихе і спокійне.

       Трепетне і ніжне.

       Палке і героїчне.

       Єдине і неповторне.

       Те, якого прагне кожен.

       Про яке кожен мріє.

       Яке робить людей щасливими.

        Те, що іде у вічність, тому що кохання не підвладне часу.

2:  Було і буде так в усі часи:

     Любов, як сонце , світу відкриває

     Безмежну велич людської краси.

     І тому світ завжди благословляє

     І сонце, що встає, і серце, що кохає.

1: Сьогодні ми хотіли подарувати вам  щось більше, ніж ці історії великого людського кохання.

2: Хотілося б подарувати весь світ...

1: Кохайте! Будьте коханими!

2: І нехай кохання пробуджує у вас бажання відірватися від землі і злетіти до небес!